« На козацькій землі

В світанковій імлі

Постаєш ти в каштановім цвіті»,-

Так про школу, нам рідну,

Починається гімн

І лунає по цілому світі.

Із тих славних часів,

Як стояв монастир,

Бере початок Гупалівська школа:

Січовий дяк, що звався Неживий,

Почав збирать усіх дітей навколо.

Скликав до школи, що при церкві заснував.

До нього йшли всі діти залюбки,

Щоб панотець їх грамоти навчав –

Й раділи цій події всі батьки.

Отак і почалась в селі освіта.

Історія писалась непроста:

Була й церковноприходська, і світська,

І земська, й семирічна школа та.

Із тридцять сьомого – середня школа,

А учні як у вулику гудуть

У сорок першім закрутила доля –

І школярі на фронт уже ідуть.

Було багато лихоліть і горя,

І сліз, і болю, непоправних втрат.

Усе пережила ти, рідна школо,

Щоб знов для учнів зіркою сіять.

І ось ми в двадцять першому столітті –

Вік інновацій і комп'ютерних програм.

Несе наш колектив цих знань новітніх світло

І тепло на душі від того нам.

Ми творчі люди, вірні своїй праці,

Кожен учитель – то є цілий світ.

А якщо досвідом ми почнемо складаться,

То маєм в купі цілих п'ятсот літ.

Буває все: і злети, і падіння,

І труднощів буденна течія,

Та зігріває нас усіх сердець горіння,

Бо школа – наша дружная сім'я.